Події

80 років тому підірвали ДніпроГЕС, щоб зупинити німців. Скільки людей загинуло?

Підірвана в серпні 1941 року ДніпроГЕС без попередньої евакуації населення, в результаті чого, за деякими підрахунками, загинули десятки тисяч цивільних людей.

80 років тому, ввечері 18 серпня 1941 року, було підірвано греблю ДніпроГЕСу чи, як тоді казали, Дніпрельстану (скорочення від Дніпровська електростанція). Зробили це з метою зупинити наступ німецьких військ.

Більше про цю подію та її трагічні наслідки «Історичній Свободі» розповів запорізький історик Володимир Лініков.

– Хто і як ухвалював рішення про підрив греблі ДніпроГЕСу?

– Про те, що греблю можуть підірвати, було відомо завчасно. Була підготовка – підвозили і закладали вибухівку. І цей процес зайняв декілька днів. Принаймні 16 серпня вибухівка вже лежала в «тілі» греблі. Тобто за два дні до підриву.

А що стосується безпосереднього рішення, то воно з’явилося безпосередньо в Запоріжжі. Перший бій зранку 18 серпня показав, що Червона армія, а конкретно 274-а стрілецька дивізія, не може стримати німців. Приблизно пообіді почався відступ червоноармійців, який на деяких ділянках перетворився на панічну втечу. Стало зрозуміло, що неможливо ніяк стримати німців на правому березі. Тому отак похапцем ухвалили рішення підривати ДніпроГЕС та мости через Дніпро, які і тоді, і зараз, йшли через острів Хортицю. Було два мости. Але з одним щось не склалося, а от другий підірвали. Власне, підривали греблю для того, щоб унеможливити перехід німців. Тому що гребля – це ще й міст.

Історик Володимир Лініков
Історик Володимир Лініков

– Чому я запитав, хто і як ухвалив рішення, бо часто пишуть, ніби підрив відбувся несподівано, коли по греблі йшли війська і цивільні біженці. Тому тут важливо з’ясувати механізм ухвалення рішення.

– Звичайно, командування Південного фронту дало добро на підрив в разі крайньої необхідності. А безпосередньо команду дав вже хтось із місцевих військових начальників. На жаль, історія не донесла його прізвища. Є прізвища конкретних виконавців: Петров і Епов. Але не вони ухвалили рішення. Це були фахівці з підривної справи, офіцери середньої ланки, навіть не полковники.

Підірвана в серпні 1941 року ДніпроГЕС без попередньої евакуації населення, в результаті чого, за деякими підрахунками, загинули десятки тисяч цивільних людей
Підірвана в серпні 1941 року ДніпроГЕС без попередньої евакуації населення, в результаті чого, за деякими підрахунками, загинули десятки тисяч цивільних людей

– А як щодо того, що в цей час на греблі були люди? Тут є якась достовірна інформація?

Є малюнок, зроблений німецьким художником на початку 1942 року, де показано вибух греблі. Ррозлітаються люди. Але малюнок – це не фотографія

– Відомо, що зранку греблю переходили люди. Є спогади очевидиці, яка встигла перейти греблю ще до вибуху. Стосовно того, чи були люди на греблі під час самого вибуху, говорити важко.

Є малюнок, зроблений німецьким художником на початку 1942 року, де показано вибух греблі. На цьому малюнку бачимо, що розлітаються люди, якісь кінні повозки. Але малюнок – це не фотографія.

Підрив Дніпровської ГЕС 1941 року очима ілюстратора Berliner Illustrierte Zeitung. Березень 1942 року
Підрив Дніпровської ГЕС 1941 року очима ілюстратора Berliner Illustrierte Zeitung. Березень 1942 року

– До речі, а німці на той момент бачили греблю, вони її візуально спостерігали?

– Так. Є навіть фотографія німецьких солдат на тлі ще не підірваного ДніпроГЕСу.

– Там на фотографії можна людей розгледіти на греблі?

– Ні.

– А чи збереглися спогади очевидців, що відбувалося, як це виглядало після вибуху, коли гребля обвалилася і хлинув потік води?

– Мені відомі дуже фрагментарні спогади двох осіб.

Чули страшенні крики і зойки. Тоді всі дістали човни, почали рятувати солдат, які чіплялися за верхівки дерев

У Дніпро впадає декілька річок, з лівого берега є річка Мокра Московка. Люди, які жили на берегах Мокрої Московки в межах міста Запоріжжя, згадували, як вода пішла в інший бік. Тобто не в Дніпро, а від Дніпра.

Інші спогади належать жінці, яка мешкала неподалік від дніпровських плавнів. Вона каже про те, що мешканці цього району чули страшенні крики і зойки. Тоді всі дістали човни, а човни там були майже в кожного, і почали рятувати солдат, які чіплялися за верхівки дерев. Багатьох людей врятували.

ДніпроГЕС після підриву Червоною армією в 1941 році. Фото датоване травнем 1942 року
ДніпроГЕС після підриву Червоною армією в 1941 році. Фото датоване травнем 1942 року

– Вони почули крики, сіли на човни і почали рятувати людей, які вже були на деревах. А вони не спостерігали, як вода піднімається?

– Було зрозуміло, що вода піднялася, але сам процес цього підйому ніяк не описаний. Всі спогади фрагментарні.

– А чи є підстави вважати, що ДніпроГЕС, власне, греблю підірвали лише з метою зруйнувати її як міст, чи, можливо, також мали на меті, що після підриву підніметься рівень води, і нижче за течією це створить для німців великі додаткові проблеми?

Говорили, підірвали, щоб ускладнити німцям переправу через Дніпро. Насправді німецьких переправ нижче по течії в межах, яких могла дістати ось ця швидка вода, не зафіксовано

– Про підрив ДніпроГЕСу радянським людям говорили, але говорили в певному ключі. Треба було якось виправдатися. Тому говорили, що підірвали для того, щоб ускладнити німцям переправу через Дніпро.

Насправді якихось німецьких переправ нижче по течії в тих межах, яких могла дістати ось ця швидка вода, не зафіксовано. Тому навряд чи в німців були якісь жертви внаслідок цього вибуху.

Німецькі військовослужбовці біля ДніпроГЕС, яку підірвала радянські військові 18 серпня 1941 року

В історичній публіцистиці постійно зростає число загиблих внаслідок підриву ДніпроГЕСу. Спочатку казали про кілька тисяч загиблих, потім про 20 тисяч, згодом про 80 тисяч і майже одразу про 100 тисяч. А зараз інколи пишуть навіть про 120 тисяч загиблих. Що відомо про кількість загиблих? На підставі чого їх підраховують?

– Про першого загиблого під час ось цього вибуху сказали ще наприкінці СРСР, в 1990 році. Назвали навіть прізвище – Румме. Його син написав невеличкого листа до редакції одного журналу, що була така трагедія, мій батько загинув і ще загинули тисячі людей. Але чіткої цифри там немає.

Далі вже в незалежній Україні були видані спогади Федора Пігідо-Правобережного, який каже про приблизно 20 тисяч загиблих.

– Федір Пігідо-Правобережний в цей час був не в Запоріжжі, а в Києві. І потім, коли німці відступали, він також виїхав на Захід. Тобто він теж не був очевидцем чи дослідником подій, а просто чув, що відбувається в Запоріжжі.

– Він каже, що «мені переповідали люди, які бачили».

3 тисячі жертв. Ця цифра найближча до правди. Ми ніколи не дізнаємося точної кількості жертв, тому що на той момент їх ніхто не підраховував

Якщо говорити про найближчу до подій цифру, то це весна 1942 року. В березні 1942 року в «Берлінській ілюстрованій газеті» йшлося про 3 тисячі жертв. На мій погляд, ця цифра найближча до правди. Ми ніколи не дізнаємося точної кількості жертв, тому що на той момент їх ніхто не підраховував. Проте напевно можна сказати, що дані про 80 тисяч чи 100 тисяч загиблих – це абсолютні вигадки істориків.

– Очевидно, не істориків навіть, а публіцистів довколаісторичних.

– Ні. Є навіть професійні історики, які кажуть наступне: була хвиля, яка дійшла до Херсона, між Запоріжжям і Херсоном знаходилася така кількість військ, і це означає, що з цієї кількості ми повинні взяти, наприклад, кожного четвертого. Порахували і отримали 100 тисяч.

– А чому кожного четвертого, а не десятого, скажімо?

За 15 км від греблі нижче по Дніпру вже майже не відчувалася руйнівна сила води. Тому що були дніпровські плавні

– Не кажуть чому. В даному випадку, це абсолютно хибний спосіб вираховувати загиблих – аж до Херсону. Справа в тому, що приблизно за 15 км від греблі нижче по Дніпру вже майже не відчувалася руйнівна сила води. Тому що були дніпровські плавні. Кажу були, бо до побудови Каховського водосховища була величезна кількість різних озер, малесеньких річок, острівців. І вся ця низинна частина приймала всю воду, яка йшла, коли танули сніги.

– Великий Луг, як цю місцевість називали, акумулював на собі хвилю, яка утворилася внаслідок підриву греблі?

Греблю підірвали не повністю, а лише ділянку приблизно 175 метрів із загальної довжини понад 600 метрів

– Звичайно. Хвиля – теж, мабуть, дуже гучно сказано. Зараз іноді кажуть навіть про хвилю 30-метрової височини. Такої на Дніпрі в принципі бути не могло.

Греблю підірвали не повністю, а лише ділянку приблизно 175 метрів із загальної довжини понад 600 метрів – це десь одна четверта. Але це не означає, що одна четверта частина повністю пішла під воду – підірвали верхню частину греблі. Справа в тому, що якщо відкрити всі водозливні отвори, більше води можна перелити, ніж у цю прогалину. І достеменно відомо, що перед вибухом співробітники станції відкривали заслонки, які тримають воду. На жаль, немає даних відносно того, впродовж якого часу це спускання води проходило, і немає даних, скільки водозливних отворів було відкрито.

Десь до 5 метрів могла піднятися вода. Але навряд чи це була одномоментна хвиля. Тут треба говорити не про цунамі, а про те, що вода різко піднялася і змивала все, що на своєму шляху знаходила.

Далі, коли стався вибух, швидкість течії набагато пришвидшилася. За моїми розрахунками, десь до 5 метрів могла піднятися вода. Але навряд чи це була якась така одномоментна хвиля. Вода різко піднялася і дуже швидко текла близько 2-3 днів. А далі все нормалізувалося. Звісно, вода, яка тече з величезною швидкістю, має значну руйнівну силу. Тобто тут треба говорити не про цунамі, а про те, що вода різко піднялася і змивала все, що на своєму шляху знаходила.

– Отже, є підстави говорити про великі людські жертви, але немає підстав говорити про 80 тисяч і більше загиблих?

– Є ще один нюанс: ніхто не пам’ятає якихось великих похорон чи якогось масштабного прибирання трупів. Є свідчення, що бачили мертвих людей на деревах у неприродних позах. Але знову ж таки, якщо людина побачила 500 таких трупів, то це багато. І людина, яка це побачила, може перебільшити.

Є пряма аналогія: у 1943 році ВПС Великої Британії зруйнували німецьку греблю на річці Мйонне. І там попервах теж говорили про 15-20 тисяч загиблих. А насправді жертв виявилося значно менше, якщо не помиляюся, близько 1600 осіб загинуло.

– Як швидко німці відбудували греблю? І чи змогли вони запустити ДніпроГЕС в роботу, якщо зважати на те, що там ще й обладнання вивели з ладу?

– До будівельних робіт стали вже в грудні 1941 року. Почали пробивати тунелі в «тілі» греблі, щоб спустити воду. Для того, щоб класти бетон, потрібна сухість. А оскільки вода переливається через залишки греблі, треба було знизити її рівень.

Навесні 1942 року була дуже потужна повінь. Води було дуже багато. І перші агрегати почали давати струм ще навесні, ще до того, як ось ця прогалина в греблі була залатана.

Відновлювальні роботи на греблі ДніпроГЕСу. Середина 1942 року
Відновлювальні роботи на греблі ДніпроГЕСу. Середина 1942 року

– Але ж обладнання вивели з ладу. Як же воно могло давати струм?

– Обладнання вивели з ладу не все. Спочатку хотіли обладнання евакуювати, тому два генератори розібрали і підготовили до вивезення. Але вивезти не змогли. І лише ті генератори, які не були розібрані, знищили. По-перше, закоротили обмотку; по-друге, взяли і злили мастило – і генератори спалили себе самі.

Так от, німці ті розібрані генератори за зиму зібрали та підготували до пуску. Навесні 1942 року в Запоріжжі була електрика, ходив трамвай. Потім електрики не стало, тому що вода впала. Відтак упродовж другої половини літа і початку осені прогалину повністю залили бетоном. А влітку 1943 року промисловий струм готові були давати 5 із 9 агрегатів ДінпроГЕСу.

Але всі п’ять ніколи не працювали. Один або, максимум, два агрегати вмикали в мережу. Справа в тому, що не було такої кількості споживачів. Заводи працювали не на ту потужність, на яку вони працювали на початку 1941 року, а десь на 10%.

ДніпроГЕС після відбудови. Початок 1943 року
ДніпроГЕС після відбудови. Початок 1943 року

– Якраз у 1943-му почався контрнаступ радянських військ, і невдовзі вже німці мусили щось робити з ДніпроГЕСом.

Німці підірвали значно меншу частину, ніж радянські війська. Їхнє мінування було складнішим

– Вже з весни німці починають мінування, а на початку осені ця робота особливо пришвидшилася. Знову ж таки, є підтверджені факти, що перед вибухом 14 жовтня зливають воду з верхнього б’єфу. Тобто робили те ж саме, що і в 1941 році – понижували рівень води. Коли радянські війська пройшли зовнішній оборонний обвід на запорізькому напрямку, німці частину греблі підривають. Але німці підірвали значно меншу частину, ніж радянські війська.

Радянський солдат веде бій біля греблі ДніпроГЕСУ, осінь 1943 року
Радянський солдат веде бій біля греблі ДніпроГЕСУ, осінь 1943 року

– Чому вони так довго мінували, з весни до осені, а підірвали менше?

– Їхнє мінування було складнішим. Радянські воїни просто занесли заряди в патерну. Є дві галереї в «тілі» греблі, для того, щоб контролювати фільтрацію води. І от, у верхню патерну занесли заряд. Натомість німці заклали заряди в один із донних отворів і, вірогідно, розраховуючи на максимальний вибух. Крім того, вони бурили такі шпори в кожному бичку і закладали заряди.

Одним з вибухів німці підняли рівень води приблизно на метр. Це змусило радянські війська розвести понтонний міст і ускладнило паромну переправу

У німців я нарахував, мінімум, 6 вибухів. Можливо, їх було більше. Перший – для того, щоб стримати радянські війська на лівому березі. Потім вони підривають ГЕС, але попервах частково, а в грудні вже повністю зруйнували. І в грудні там були ще вибухи, які дозволяли їм контролювати рівень води. В листопаді, приблизно 15 кілометрів нижче ДніпроГЕСу, проходило форсування Дніпра радянськими військами. І одним з вибухів німці підняли рівень води приблизно на метр. Це змусило радянські війська розвести понтонний міст і ускладнило паромну переправу. Німці намагалися контратакувати і під цю контратаку підірвали частину греблі, щоб не дати радянським воїнам підвозити все необхідне для утримання плацдарму. Коли ця контратака була відбита, то німці зрозуміли, що все. Але нижче за течією в них залишалися нікопольські позиції.

Я читав звіти радянських саперів, які розміновували ДніпроГЕС вже в 1944 році. І одні спеціалісти казали, що ось той величезний заряд в донному отворі не був приведений в дію через те, що вчасно перерізали кабелі. А інші – що німцям було невигідно повністю руйнувати греблю, бо до кінця зими 1944 року вони паромними переправами постачали Нікопольський плацдарм з правого берега на лівий. Де правда – сказати важко. Треба бачити німецькі документи.

– У підсумку, коли радянська влада відновила роботу ДніпроГЕСу?

– У 1947 році перша черга стала до ладу, а у 1950-у – друга черга.

За матеріалами radiosvoboda.

Back to top button